- Історія виникнення, спільні корені з індоєвропейськими мовами
- Класифікація слов’янських мов
- Західнослов’янські мови
- Польська
- Чеська
- Словацька
- Кашубська
- Лужицькі мови (верхньо- і нижньолужицька)
- Південнослов’янські мови
- Болгарська
- Македонська
- Сербська
- Хорватська
- Боснійська
- Чорногорська
- Словенська
- Східнослов’янські мови
- Українська
- Російська
- Білоруська
- Спільні риси слов’янських мов
- Використання мов сьогодні
Слов’янські мови становлять одну з найбільших мовних груп у світі, охоплюючи численні народи та культури в Європі та за її межами. Вони є основним засобом спілкування для понад 300 мільйонів людей,
Вони мають глибоке історичне коріння та значну різноманітність, при цьому всі пов’язані спільними лексичними та граматичними рисами. Ось таблиця, що ілюструє приблизну кількість носіїв основних слов’янських мов.
Мова | Кількість носіїв (млн) |
---|---|
Російська | 150-160 |
Польська | 45-50 |
Українська | 30-35 |
Чеська | 10-12 |
Болгарська | 7-8 |
Сербська | 8-9 |
Хорватська | 5-6 |
Словенська | 2-2.5 |
Словацька | 5-6 |
Македонська | 2-3 |
Білоруська | 7-8 |
Історія виникнення, спільні корені з індоєвропейськими мовами

Слов’янські народи та їхні мови походять від праслов’янської мови, яка була спільною для всіх слов’янських племен. Вважається, що праслов’янська мова сформувалася на території Центральної та Східної Європи приблизно в середині I тисячоліття до н.е. До того, як почали формуватися окремі слов’янські мови, слов’янські племена перебували в тісному культурному та мовному контакті з іншими індоєвропейськими народами, зокрема, германськими, балтськими та іранськими племенами.
Як частина індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янські мови мають спільні корені з іншими індоєвропейськими мовами, такими як латинська, грецька, германські, кельтські та інші. Це спільне походження відображається в лексичних, граматичних і фонетичних рисах, які можна прослідкувати в багатьох мовах цієї родини.
Основні ознаки, що об’єднують слов’янські мови з іншими індоєвропейськими, включають:
- Граматичні категорії: Як і багато інших індоєвропейських мов, слов’янські мови мають систему відмінків, родів і чисел, а також змінюють дієслова за часами, аспектами та способами.
- Лексичні зв’язки: Існують численні подібності у словниковому складі слов’янських мов з іншими індоєвропейськими мовами. Наприклад, слова для «мати», «брат», «дім», «вогонь» мають схожі форми в різних індоєвропейських мовах.
- Фонетичні особливості: Всі індоєвропейські мови мають подібні закономірності у фонетичних змінах, хоча слов’янські мови розвивалися окремо і відображають своєрідні звукові зміни, такі як славістичний «перехід» (мова змінювалася через фонетичні зміни).
З часом, після розпаду праслов’янської мови на різні діалекти, відбулося формування окремих слов’янських мов. Ці мови, зберігаючи спільні риси з іншими індоєвропейськими мовами, в той самий час почали розвивати свої власні особливості, залежно від історичних, культурних та географічних чинників.
Класифікація слов’янських мов

Підгрупа | Мови | Основні країни/регіони поширення |
---|---|---|
Західнослов’янські | Польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька (середня і верхня) | Польща, Чехія, Словаччина, Німеччина (Лужиця), частково в Україні |
Південнослов’янські | Болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська, боснійська, чорногорська | Болгарія, Північна Македонія, Сербія, Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія |
Східнослов’янські | Українська, російська, білоруська | Україна, Білорусь, Росія |
Західнослов’янські мови

Західнослов’янські мови є однією з трьох основних гілок слов’янських мов і поширені в Центральній Європі. До них належать польська, чеська, словацька, а також менш поширені лужицькі (верхньолужицька і нижньолужицька) та кашубська мови. Всі вони мають спільне походження, але з часом сформували власні риси.
Польська
- Найпоширеніша серед західнослов’янських мов (понад 45 млн носіїв).
- Державна мова Польщі.
- Використовує латинську абетку з додатковими літерами (наприклад, ą, ć, ł, ń, ś, ź, ż).
- Має велику літературну спадщину, зокрема твори Адама Міцкевича, Генріка Сенкевича.
Чеська
- Офіційна мова Чехії (близько 10 млн носіїв).
- Також використовує латинську абетку з діакритичними знаками (наприклад, č, š, ž).
- Має складну систему відмінювання та фонетики, але близька до словацької мови.
- Чеська література має багаті традиції, зокрема завдяки письменникам як Франц Кафка (писав німецькою, але жив у чеськомовному середовищі).
Словацька
- Державна мова Словаччини (понад 5 млн носіїв).
- Дуже подібна до чеської, і носії цих мов зазвичай розуміють одне одного без перекладу.
- Має кілька діалектів і використовує латиницю з діакритикою (наприклад, ľ, ň, š, č).
- Має спільну літературну історію з чеською до 19 століття.
Кашубська
- Регіональна мова в північній Польщі.
- Визнана меншиною, має статус захищеної мови.
- Поєднує елементи польської з архаїчними рисами праслов’янської мови.
Лужицькі мови (верхньо- і нижньолужицька)
- Використовуються слов’янською меншиною в Німеччині (Лужиця, Саксонія).
- Мають обмежену кількість носіїв (кілька десятків тисяч).
- Активно підтримуються у школах, ЗМІ та культурних ініціативах.
Західнослов’янські мови відзначаються спільним корінням, використанням латинської абетки та історичним впливом католицької церкви і латинської культури. Водночас кожна з них має свою унікальну фонетику, граматику та історичний шлях розвитку.
Південнослов’янські мови

Південнослов’янські мови — це гілка слов’янських мов, яка поширена переважно на Балканському півострові. До неї належать: болгарська, македонська, сербська, хорватська, боснійська, чорногорська та словенськамови. Вони виникли з праслов’янської мови, але мають спільні риси, які відрізняють їх від інших слов’янських підгруп, зокрема під впливом грецької, латинської, турецької та албанської мов.
Болгарська
- Державна мова Болгарії, має понад 7 млн носіїв.
- Використовує кирилицю.
- Відзначається тим, що втратила відмінки (на відміну від більшості слов’янських мов).
- Має розвинену систему дієслівних часів, включно з минулим доконаним та опосередкованим способом висловлювання.
Македонська
- Офіційна мова Північної Македонії, близько 2 млн носіїв.
- Дуже подібна до болгарської, але має свої граматичні та лексичні особливості.
- Також використовує кирилицю.
- Має розвинену дієслівну систему та аналітичну граматику.
Сербська
- Державна мова Сербії, також використовується в Боснії і Герцеговині, Чорногорії.
- Може використовувати як кирилицю, так і латиницю.
- Дуже схожа на хорватську, боснійську та чорногорську, оскільки вони походять із спільної сербохорватської мови.
Хорватська
- Офіційна мова Хорватії.
- Використовує латинський алфавіт.
- Має незначні відмінності від сербської (переважно в лексиці, вимові та правописі).
Боснійська
- Одна з офіційних мов Боснії і Герцеговини.
- Також дуже подібна до сербської та хорватської, але має власні стандарти, зокрема більше слів тюркського або арабського походження.
Чорногорська
- Офіційна мова Чорногорії.
- Найновіша зі слов’янських мов у політичному сенсі (визнана після 2006 року).
- Має кілька специфічних звуків і літер, які відрізняють її від сербської.
Словенська
- Державна мова Словенії, близько 2 млн носіїв.
- Найвіддаленіша від інших південнослов’янських мов.
- Має двійне число (окрім однини і множини).
- Використовує латиницю.
Південнослов’янські мови відзначаються багатством діалектів, історичним розмаїттям та спільною культурною спадщиною, але водночас мають значні відмінності у письмі, граматиці та лексиці.
Східнослов’янські мови

Східнослов’янські мови – це одна з трьох основних підгруп слов’янських мов, яка включає українську, російську та білоруську мови. Вони сформувалися на основі давньоруської мови, якою говорили на території Київської Русі. Східнослов’янські мови мають багато спільних рис у граматиці, лексиці та фонетиці, але з часом розвинулися в окремі національні мови під впливом історичних, політичних та культурних чинників.
Українська
- Державна мова України, близько 30–35 млн носіїв.
- Має милозвучну фонетику, багатий лексичний запас і використовується кирилиця.
- Зберегла багато рис старослов’янської мови, а також має багато запозичень із польської, німецької, турецької та інших мов.
- Відзначається вживанням іменникових кличних форм (напр. «мамо!», «сестро!») та широким вживанням дієслів доконаного й недоконаного виду.
Російська
- Найпоширеніша серед слов’янських мов (150+ млн носіїв), офіційна мова в Росії, також поширена в багатьох країнах колишнього СРСР.
- Використовує кирилицю, має високо розвинену систему граматики та словотвору.
- Сильно вплинула на інші мови регіону через історичну роль Російської імперії та Радянського Союзу.
- У лексиці є чимало запозичень з французької, німецької, англійської.
Білоруська
- Одна з державних мов Білорусі (разом із російською), має близько 7–8 млн носіїв.
- Також використовує кирилицю, хоча в історії використовувалася і латинка (“Łacinka”).
- Характерна м’яка вимова, багато рис, спільних з українською, а також унікальні граматичні конструкції.
- Має великий прошарок старослов’янської та польської лексики.
Східнослов’янські мови мають спільне походження, багато схожих рис, але кожна з них розвивалася у своєму культурному та історичному контексті, що зробило їх унікальними.
Спільні риси слов’янських мов

Слов’янські мови, попри поділ на три підгрупи, мають багато спільних рис, які свідчать про їхнє походження з праслов’янської мови. Ці подібності проявляються у граматиці, лексиці, фонетиці, відмінюванні та синтаксисі.
Граматика
- У більшості слов’янських мов збереглася відмінкова система (від 6 до 7 відмінків).
- Існує рід іменників (чоловічий, жіночий, середній).
- Дієслова мають вид (доконаний і недоконаний), час (теперішній, минулий, майбутній) та особу.
Лексика
- Багато спільних або подібних слів: вода, мати, рука, друг, ніч.
- Спільне походження основної лексики (родина, природа, побут).
- Часто запозичення різняться залежно від впливу: латинські в західних, турецькі в південних, французькі/німецькі/тюркські в східних.
Фонетика
- Більшість мов мають м’які та тверді приголосні.
- Типовим є чергування звуків у словотворенні (наприклад, рука – ручка).
- Є наголос, який часто змінює значення (у деяких мовах рухомий).
Відмінювання
- Іменники, прикметники, займенники змінюються за відмінками, числами й родами.
- Типове узгодження між підметом і присудком (наприклад, добра дівчина пішла).
Синтаксис
Основний порядок слів – SVO (підмет – присудок – додаток), але можливий вільніший порядок завдяки флексіям.
Часто використовуються дієслівні конструкції, особливо дієприкметники й дієприслівники.
Завдяки цим рисам, носії різних слов’янських мов можуть у загальних рисах розуміти одне одного, особливо на базовому рівні або в письмовій формі.
Використання мов сьогодні

Найбільш поширеною є російська мова – вона не лише офіційна в Росії, а й активно використовується в Білорусі, Казахстані, Киргизстані, а також серед діаспори в Ізраїлі, Німеччині, США. Польська мова має сильну позицію в Центральній Європі та серед польських громад у Великобританії, Канаді, США. Українська мова, попри війну та міграцію, активно розвивається й підтримується в діаспорі по всьому світу. Сербська, хорватська, болгарська, чеська, словацька та інші мови мають державний статус у своїх країнах, використовуються в освіті, медіа та офіційних документах.
Завдяки інтернету, культурній дипломатії, літературі, музиці та кіно слов’янські мови мають дедалі більший вплив у глобальному інформаційному просторі. Їх вивчають іноземні студенти в університетах Європі, Азії та Америці.